«Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас» (Йо. 14,8) – звертається Филип до Ісуса. Як на юдея, таке питання означало прагнення апостола побачити Того, хто не відкриває свого лиця (пор. Вих. 33,20). Об’явлення Ісуса на той час досягнуло точки, яка розпочинає кульмінацію неоціненного дару всьому світу. Навіть коли людина відкриває Бога, процес пізнання продовжується, адже Господня любов є безмежною. У нашому житті все циклічно: «Коли людина закінчує, тоді знову починає» (Сир. 18,7).
Пізнання Бога є постійним процесом: християнин пізнав Боже відображення і, запалившись, прагне пізнати його більше, усвідомлюючи його незбагненність.
Святий Дух – наш вірний порадник та помічник у пізнанні любові Отця. Він надихає, заспокоює, потішає і просвічує. Це сила, яка приходить у покорі. Глибина Божої любові проявляється у глибині дії Святого Духа. Його дія не є певним шаманським культом; Він не приходить у штучному стані ейфорії або трансу. Християнин має завдаток Духа, який проявляється у міру нашої відкритості на Бога. Це легенький вітерець, що містить у собі лагідне запрошення до вічного перебування з Богом, адже Царство Боже є між нами» (пор. Лк. 17,21).
Ходити з Богом – завдання, що виявляє християнина. Воно в особливий спосіб здійснюється у Церкві, спільноті, яку характеризує одна мета – спасіння. Відкриваючи для себе Божу присутність у Церкві, християнин долучається до надбання вічних дібр. Церковна людина стає однією з багатьох осіб, що в різний спосіб виражають свою віру, яка всіх нас об’єднує.
Тому у сьогоднішній час змін дуже важливо цінувати християнську віру, молитву і Церкву, відкриваючи простір на дію Святого Духа. Саме так можливо дійти до «міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4,13).
Джерело: vifbs.in.ua
